Музей було створено в 2010 році та урочисто відкрито 20 липня того ж року до дня народження Георгія Миколайовича.

     Експозиції музею розповідають про життєвий і трудовий шлях славного сина України, її патріота, який зробив значний внесок в розбудову не тільки транспортної галузі, а й всієї України.

    У цьому будинку Георгій Миколайович народився, провів свої дитячі й шкільні роки. Де б він не жив, завжди знаходив час побувати в батьківській хаті.

     Будинок за своїми розмірами є надто скромним, але набуває величі через те, що з нього в світ широкий вийшла яскрава особистість.

    В останні роки свого життя Георгій Миколайович  відремонтував його, надав більш сучасного вигляду як зовні, так і в середині, а до того  будинок  мав вигляд звичайної сільської хати.

    За бажанням Георгія Миколайовича незмінними залишилися балки на стелі як нагадування про час дитинства, від якого щемить серце. Також  Георгій Миколайович придбав меблі, які слугували йому в часи короткого перебування в рідному селі. Це стіл, крісла, ліжко.

    Ми кажемо „батьківська хата”, але Георгій Миколайович свого батька мабуть добре не запам’ятав, тому що залишився без нього занадто рано.

    Батько, Микола Пилипович,  через хворобу помер у 1949 році, коли Георгію Миколайовичу було 3 роки.

    Георгія та його старшого брата Аліма виховувала мати, Софія Федорівна. Разом з ними жила тітка (рідна сестра матері), яка з дитинства була сліпою.

    Саме ці жінки виховували Георгія Миколайовича мужнім і чесним,  прищепили почуття людської гідності, співчуття до чужої біди, зробили все, щоб Георгій набув освіти і вийшов, як тоді говорили,  „в люди”.

    Не можна не оминути увагою  ще одну жінку в житті Георгія Миколайовича. Це Жанна, Жанна  Ігорівна – вірна дружина, мати дітей, розумний порадник, незамінний помічник, продовжувач його справ на ниві благодійності і жертовності.

   Саме завдяки її наполегливості, невтомній праці створено цей музей.

    Вони зналися з дитинства тому, що зростали в одному селі. Саме тут, у рідній Клубівці, серед мальовничих краєвидів ласкавої природи, у тиші сільського буття  вони покохали один одного, спільно пройшли життєвий шлях  і були разом до останнього дня.

    Яку б сторінку життя Георгія Миколайовича не перегорнути, поряд з ним завжди була Жанна Ігорівна.

    Вони разом навчалися в Харківському інституті інженерів залізничного транспорту. Наприкінці навчання побрались і були направленні на роботу на станцію Чоп Ужгородського відділку  Львівської  залізниці.

    До речі  Георгій Миколайович закінчив інститут з відзнакою. Про це свідчить копія диплома, яка експонується під склом серед інших численних документів  Георгія Миколайовича – посвідчення депутата Ужгородської  обласної Ради, копії диплома кандидата технічних наук та інших, які ви можете оглянути більш детально.

    Закарпаття – це початок його становлення  як керівника, керівника нової  формації, якому притаманні нестандартність мислення, відхилення від схематичності й заформалізованості, розкутість під час  вирішення непростих завдань.

    Самобутність цього краю, його історія і розташування, близькість до кордону, тісна співпраця з колегами-залізничниками сусідніх країн де в чому сприяли  становленню його прогресивних поглядів на життя.

    Він полюбив цей край  і, де б не працював, завжди турбувався про його людей.

    Вікопам’ятний період 2001 року, коли Закарпаття покрила велика біда-повінь. Окрім зруйнованих залізничних шляхів, мостів, інших споруд, люди залишилися без житла. Завдяки рішучості Георгія Миколайовича, його наполегливості, організаторським здібностям,  у короткий час для залізничників, які постраждали від повені на Закарпатті,  було побудовано нове житло.

    Одна з фотографій нашого музею, у передпокої на стенді розповідає про випадок, коли Георгій Миколайович перебував з робочою поїздкою в місцях проведення відновлювальних робіт, завітав на подвір’я, на якому закінчувалося спорудження нового будинку для постраждалих від повені, до нього підійшла літня жінка і, ніким не примушувана, майже впала на коліна зі словами вдячності за те, що вона спокійно тепер має де доживати свого віку. Всі, хто був присутній при тій  незапланованій  зустрічі, були глибоко зворушені щирістю почуттів простої людини.

     Закарпатці глибоко шанують пам’ять про Георгія Миколайовича. У 2005 році сесія  міської Ради одноголосно прийняла рішення про присвоєння привокзальній площі в місті Ужгороді  імені  Георгія Миколайовича Кірпи.

    Ініціатором  такого  рішення  витупив депутат міської Ради м. Ужгорода, голова територіального комітету Ради профспілки залізничників і транспортних будівельників Ужгородської дирекції Львівської залізниці Афтанас Ярослав Дмитрович.  Ярослав Дмитрович є ініціатором багатьох заходів, присвячених пам’яті Георгія Миколайовича. Так, на Закарпатті в містах Чоп і Ужгород за його безпосередньої участі організовуються і проводяться, починаючи з 2005 року, спортивні змагання з міні-футболу та шахів на кубок Героя України Г.М.Кірпи. Після створення МГО „Фонд            ім. Георгія Миколайовича Кірпи”  його було обрано головою правління Фонду.

    Це була перша ластівка в Україні щодо вшанування його пам’яті в непростий період історії нашої держави. З кожним роком ця ідея знаходить все більше і більше місця як у великих містах, так і в селах України. Відкриваються пам’ятні дошки, його ім’ям називаються площі, вулиці, споруди. Так, у столиці нашої держави в районі Південного вокзалу за церквою святого великомученика Георгія Побідоносця   вулицю названо  ім’ям  Георгія Миколайовича Кірпи.

    На стенді  праворуч  на верхніх фотографіях видно Георгія Миколайовича  під  час його перебування на роботі в Ужгороді та Львові.

    Вітальня - це найбільша кімната нашого будинку-музею. У ній представлені також особисті речі  Георгія Миколайовича. Це його залізнична форма, яку він любив і носив майже постійно, ще на посаді генерального директора Укрзалізниці. Диван, який Георгій Миколайович в юнацькі роки сам змайстрував з  тарної дошки. Ця річ свідчить про майстерність автора, а також його естетичний смак. Розмір дивана вдало вписується  в об’єм кімнати, а форма його є сучасною і сьогодні.

    У центрі кімнати портрет Георгія Миколайовича, який виконав відомий  фотохудожник Василь Пилип’юк. 

    У повну силу талант  Георгія Миколайовича Кірпи розкрився після його переїзду на роботу в Київ. Це був складний період, коли залізничний транспорт, який йому доручили очолити, переживав свої непрості часи. Галузь була майже банкротом. Часу на нормалізацію роботи і виконання поставлених завдань було обмаль. Необхідно було вживати конкретних і рішучих заходів. Галузь „розривали” так звані посередники, і саме відмежування від їх послуг дало можливість покращити фінансовий стан залізниць. Був введений режим суворого контролю за витрачанням коштів. Пройшла заміна керівників на всіх рівнях. Створювалася команда однодумців і послідовників.

    Ці та інші заходи дозволили в короткий час оздоровити галузь як фінансово, так і організаційно.

    Велика увага була приділена соціальному захисту працівників та їх сімей. За рівнем заробітної плати залізничники з передостаннього місця в країні перейшли в першу десятку. Відновилося будівництво житла. У місті Києві вперше за останні 10 років було здано в експлуатацію 90-квартирний житловий будинок для залізничників. Пенсіонери стали отримувати матеріальну допомогу від залізниць.

    Але найголовнішою метою для Георгія Миколайовича був подальший розвиток і зміцнення галузі. Одним з пріоритетних напрямків було задоволення постійно зростаючих потреб населення в пасажирських перевезеннях.

    У 2001  році за рекордний час було відремонтовано Центральний залізничний вокзал, а також побудовано новий – Південний. Про це теж в фотографіях розповідає один із стендів нашого музею. Масштаб цього будівництва і терміни  його завершення вражали.

    Простора семиповерхова споруда Південного вокзалу вважається одним із найгарніших залізничних терміналів в Східній Європі. Південний вокзал було побудовано в надзвичайно короткий строк – за 175 днів. У споруді 2 підземних поверхи, висота надземної частини складає 40 метрів. Термінал склав окрасу столиці і є гордістю не тільки киян, але й всіх громадян України.

    Для перевезення пасажирів необхідно було мати комфортабельні вагони, а в Україні їх ніколи не випускали, і тому за ініціативою Георгія Миколайовича на Крюківському заводі, що будував вантажні вагони, було розпочато випуск пасажирських. На одному із стендів Георгій Миколайович під час неодноразового  відвідування цього заводу.

     Між містами Київ-Харків, а потім Київ-Дніпропетровськ було відкрито рух швидкісних пасажирських поїздів.

     Не було року, щоб не відбулося декілька подій з уведенням у дію чогось нового, сучасного, передового. Це створювало позитивний імідж як її керівнику, так і галузі в цілому. На залізничному транспорті стало працювати престижно. Найбільше звернень від громадян надходило з проханням бути працевлаштованими на залізниці. Молодь мріяла стати залізничниками. Тільки такий яскравий приклад. В один із років цього періоду в Київський університет економіки і транспорту в групу на 30 місць за спеціальністю „Експлуатація залізниць”, за якою також навчався Георгій Миколайович, було прийнято 17 заяв від абітурієнтів, які закінчили школу із золотою медаллю, не рахуючи інших звернень.

    У 2002 році Георгія Миколайовича було призначено Міністром транспорту України. Згодом до цього відомства було приєднано і зв’язок.

    Міністерство транспорту  та зв’язку (з грудня 2010 року – Міністерство інфраструктури) як тепер, так і тоді відігравало важливу роль в житті держави. Це відомство уособлює в собі 6 напрямків діяльності, які самі по собі також могли б бути окремими ланками.

     До виконання обов’язків Міністра Георгій Миколайович приступив з притаманною йому відповідальністю і рішучістю. Працювати доводилось по 12 годин на добу, а той більше, вивчаючи документи і різну кореспонденцію ще й вдома. У кожній ділянці галузі необхідно було створити щось нове, поставити роботу так, щоб галузь працювала для людей і на державу.

     В Україні після розпаду Союзу створилося чимало авіакомпаній, які з кон’юнктурних міркувань літали тільки за кордон. Внутрішні авіаперевезення були незначними, а кількість авіапасажирів – не  великою. Міністром Кірпою була поставлена вимога – хто хоче отримати ліцензію для виконання польотів за кордон, має половину від всіх рейсів здійснювати на внутрішніх авіалініях. Вартість квитка мала бути доступною для пересічного громадянина. Спротив був великий, але наполегливість була ще більшою, і Георгій Миколайович переміг. Польоти на внутрішніх лініях стали відбуватися регулярно.

     Одним із грандіозних  проектів в житті Георгія Миколайовича стало будівництво автомагістралі Київ – Одеса. Строк виконання таких робіт в світі становить від 2 до 3  років.  Георгій Миколайович поставив собі за мету будівництво  завершити значно швидше. Окрім виконання проектних і будівельних  робіт, необхідно було пройти процедуру отримання кредиту, узгодження його з Урядом, затвердження Верховною Радою, як Закону. За словами фахівців, тільки на це потрібно було  щонайменше рік часу. Георгій Миколайович всі погодження для отримання кредитної лінії здійснив за 3 місяці. Очевидці згадують, що коли відбувався останній етап затвердження кредиту через Верховну Раду України, Георгій Миколайович 2 дні підряд знаходився в урядовій ложі, чекаючи своєї черги на виступ перед народними депутатами. Виступ, як завжди, був стислий, конкретний, переконливий. У сесійній залі після його виступу запанувала тиша. Раптом хтось із місця поставив запитання: ”А де гарантії, що це буде виконано?”.  Георгій Миколайович відповів коротко і влучно: „Я Вам  гарантія!”. Зал вибухнув оплесками. Запитань більше не було і рішення  було прийнято позитивне. Свідками цієї події могли бути всі, хто слідкує за трансляцією засідань Верховної Ради України по телебаченню.

     Закон України про реконструкцію автодороги  Київ – Одеса  прийнято 22 травня 2003  року, в червні того ж року розпочалися вже будівельні роботи. Це будівництво відоме багатьом українцям як „Будівництво автобану Київ – Одеса”. Реконструкція почалася на 118 дільницях автодороги в Черкаській, Кіровоградській, Миколаївській, Одеській областях. До робіт було залучено 63 українські дорожньо-будівельні   організації та спеціалізовані мостобудівельні  організації, будівельні підрозділи „Укрзалізниці”, залізничні війська, будівельні фірми з Росії, Туреччини, Фінляндії, Білорусії, Німеччини, Македонії, а також автотранспортні механізми підрозділів України, понад 1780 одиниць техніки. У результаті 23 жовтня 2004 року урочисто було відкрито рух для автомобільного транспорту чотирма смугами цієї магістралі. Було побудовано 11 мостів, 29 шляхопроводів, 29 вузлів-розв’язок. Ширина проїжджої частини – 2 смуги по 7,5 метра кожна, ширина роздільної смуги – 6 метрів. Розрахункова швидкість пересування – 140 км/год. Строк будівництва склав 1 рік і 5 місяців.

    Георгій Миколайович був авторитетною людиною не тільки серед депутатського корпусу. Йому доручались складні й відповідальні завдання, навіть інколи не притаманні його відомству. Так, у 2003 році Міністерство транспорту та зв’язку в особі Георгія Миколайовича  виконувало завдання Президента України з будівництва прикордонної застави на острові Тузла. 25 жовтня 2003 року почались перші роботи, а 2 грудня того ж року в урочистій обстановці була відкрита українська прикордонна застава „Тузла”: побудовано зручну і сучасну казарму, комфортабельний будинок для офіцерського складу, впорядковано прилеглу територію.

     До особливих завдань можна віднести і спорудження в місті Севастополі житлового будинку на  202 квартири для військовослужбовців військово-морських сил України. Будинок було зведено за 9 місяців при нормі будівництва 2 роки. Якісне і своєчасне його закінчення мало важливе політичне значення для суверенної України.  На урочистостях з нагоди введення його в експлуатацію був присутній Президент України. Загальний вигляд цього будинку можна побачити на фотографіях на першому стенді при вході в вітальню праворуч. Вона розміщена між фотографіями з автобусами для програми „Сільський автобус” і фото Центру   здоров’я жінки та дитини в Харкові.

    Це лише деякі приклади його діяльності. Але ж можна назвати і відновлення драматичного театру в м. Ніжині, будівництво шляхопроводу в м. Львові, повне відновлення і облаштування центру творчих колективів в м. Києві, поглиблення судноплавного каналу на Дунаї, спорудження школи в МДЦ „Артек”, спонсорську допомогу під час реставрації театру в м. Одеса, запровадження програми „Сільський автобус”, фінансову підтримку авіабудівної галузі, будівництво державної резиденції „Гута”, реорганізацію залізничних військ і збереження їх як окремої структури в системі транспорту, будівництво і спонсорську підтримку понад 50 храмів, а також шкіл у селах і містах. На карті України, яка  розміщена  на  стенді, схематично позначено об’єкти, які споруджувалися за безпосередньої участі Георгія Миколайовича. Ви можете це переглянути і при бажанні вивчити більш детально.

    Коли починаєш перелічувати трудові здобутки Георгія Миколайовича, мимоволі задумуєшся про те, як могла людина за такий короткий проміжок часу стільки створити. З огляду на сучасні реалії життя це, звичайно, подвиг.

    На стендах під склом розміщені особисті речі Георгія Миколайовича. Це окуляри, авторучка, якою він користувався, калькулятор, який слугував йому в щоденній роботі. Також поряд під склом розміщена копія особової справи Георгія Миколайовича з наказами, які свідчать про призначення його на різні посади. У шафі під склом експонується залізнична форма Георгія Миколайовича.

    У 2002 році Георгію Миколайовичу було присвоєно звання Героя України. У попередні роки він був нагороджений орденом „За заслуги ІІІ ст.”, орденом „Князя Ярослава Мудрого ІV ст.”, а також іншими численними нагородами. У 2002 році йому була присудження Державна премія в галузі науки і техніки. Всю належну йому грошову винагороду від цієї премії він передав до дитячого будинку в м. Біла Церква.

    Однак найбільша для нього нагорода – це пам’ять народу України, для якого він жив і працював. Сьогодні непоодинокі випадки, коли можна почути серед людей такі слова :”От, якби жив Кірпа...”.

    Ви можете побачити в експозиціях тільки частку  подяк, вітань, нагород як від простих людей, так і від колективів. Від релігійних громад, церковних установ, громадських організацій, різних відомств, закордонні нагороди від колег-залізничників.

    Стенд біля входу в іншу кімнату – спальню містить фотографії нагород, які одержав Георгій Миколайович. На одній із фотографій  видно Георгія Миколайовича з першим президентом  України Леонідом Макаровичем Кравчуком. 

    Георгій Миколайович жив майбутнім. Це людина, яка мислила масштабно і стратегічно, йшла цілеспрямовано до поставленої мети. Він планував створити в Україні сучасну транспортну систему, яка, використовуючи її географічне положення як транзитної між  Заходом і Сходом, дала б поштовх економічному розвитку держави. Для цього модернізовувалися залізничні шляхи, будувалися автомагістралі, розвивалися морські порти і морські сполучення, підтримувалася авіаційна промисловість.

    Багато намічених планів не збулося, залишилися незакінченими його  справи, але принципи і способи керівництва транспортом, закладені Георгієм Миколайовичем, залишилися. Він створив свою управлінську школу. В нього є учні і послідовники, які продовжують його справи, користуючись його досвідом. Він є прикладом наслідування для молоді. У Дніпропетровському національному університеті залізничного транспорту існує премія імені Георгія Миколайовича Кірпи, яка виплачується кращим студентам цього вузу. Георгій Миколайович був всебічно обдарованою людиною. Окрім досконалого володіння своєю професією, він став неперевершеним будівельником, чудовим архітектором. У 2003 році йому була присуджена Державна премія в галузі архітектури за реконструкцію вокзального комплексу в м. Києві. Розумівся на мистецтві і любив його, вмів грати на музичних інструментах, добре співав. У молоді роки навіть мріяв стати музикантом. Брав активну участь у художній самодіяльності, був учасником багатьох музичних конкурсів. Навчався у  заочному Народному університеті мистецтв. У цій кімнаті ви бачите власний баян Георгія Миколайовича, на якому він сам грав. Про це свідчить і одна із фотографій експозиції музею. Також одна із фотографій показує Георгія Миколайовича ще в юнацькому віці, коли він грав роль Андрія Волконського в самодіяльному театрі.  Костюм свого героя він пошив власноруч.

    За сприяння Георгія Миколайовича надавалася благодійна допомога, організовувалися  концерти, вечори творчості, конкурси, спортивні змагання.

    Залізничникам і не тільки їм запам’яталися святкові концерти до дня професійного свята, які відбувалися в палаці „Україна”. Велику допомогу в їх проведенні, складанні програми, запрошенні артистів надавала дружина – Жанна Ігорівна. На цій фотографії ви їх бачите  разом під час одного з концертів.

     Ви легко впізнаєте артистів-учасників святкових заходів. Це відомі виконавці з України, Росії, Грузії. На одній з фотографій народний артист України Василь Зінкевич, який є земляком Георгія Миколайовича. Вони разом навчалися в одній сільській школі і в пізніші роки підтримували приятельські стосунки.

    На іншій фотографії Георгій Миколайович з найсильнішою людиною планети – Василем Вірастюком. Зустріч відбулася в робочому кабінеті Георгія Миколайовича. Як потім згадував спортсмен, він відчув міць руки Георгія Миколайовича.

    На інших фотографіях цього розділу Георгій Миколайович в складі офіційних урядових делегацій на зустрічах з відомими політиками і релігійними діячами світу.

    В особистому житті Георгій Миколайович був звичайною людиною. Мав сім’ю, дітей, яких дуже любив. Пишався своїм онуком. На цих фотографіях ви бачите його в родинному колі, а також в короткі години відпочинку.  Робота, якій він віддавався без останку, забирала багато часу. На відпочинок його залишалося мало, але він його витрачав продуктивно. Любив полювання, рибалити, а також  поратися по господарству, куховарити.

    Перед вами розгорнуто сторінки життя людини, яка все своє життя присвятила іншим людям, свої вчинки здійснювала з державницьких позицій.

    Трагічний випадок обірвав його життя, осиротілими стали не тільки сім’я, діти, родина, а й всі, хто був і залишився шанувальником його таланту.

     Остання кімната присвячена створенню і діяльності МГО „Фонд імені Георгія Миколайовича Кірпи”.

     Засновником Фонду є Жанна Ігорівна  Кірпа. Завдяки її зусиллям і старанням була створена ця організація.

     Офіційно Фонд було зареєстровано в вересні 2009 року, а 27 грудня того ж року,  в день пам'яті Георгія Миколайовича відбулася його урочиста презентація. У ній взяли участь керівники Укрзалізниці, начальники залізниць, лідери громадських  організацій, особи духовного стану, соратники і послідовники  Георгія Миколайовича. Серед присутніх також були колишній Міністр закордонних справ  України Зленко А.М., колишня Голова Президії Верховної Ради УРСР  Шевченко В.С., які тепло і зворушливо поділились своїми спогадами  про Георгія Миколайовича.

    Головною метою діяльності  Фонду є задоволення та захист законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних та інших спільних інтересів  своїх членів; сприяння розвитку залізничного транспорту; популяризації залізничних професій; вшанування пам’яті видатних  залізничників. Про деякі з цих заходів розповідає експозиція цієї кімнати.

     Виходячи з мети виконання статутних цілей, Фонд співпрацює і взаємодіє з іншими юридичними та фізичними особами, органами державної влади та органами самоврядування, а також із міжнародними організаціями, підприємствами, установами, організаціями на основі рівності прав, невтручання у внутрішні справи один одного і на договірних засадах.

     На одній із фотографій ви бачите Предстоятеля Української Православної Церкви Митрополита Володимира і засновника МГО „Фонд імені Георгія Миколайовича Кірпи” Кірпу Жанну Ігорівну в момент підписання договору про співробітництво між Церквою і Фондом. Результатом такої співпраці є заснування нагрудного знака-ордена „За віру і службу”. Рішення про нагородження приймається спільно – представником Фонду та Української Православної Церкви. Фотографія ордена э в експозиції музею.

    Орден виготовлено з металу сірого кольору, має форму хреста, в центрі якого зображено силует Святого Великомученика  Георгія Побідоносця, орден прикрашено коштовним камінням синього та білого кольору.

    На сьогодні серед нагороджених цим орденом є найактивніші члени Фонду, керівники залізничного транспорту, науковці, діячі мистецтва, військовослужбовці, церковні служителі та інші особи.

    З часу свого створення в 2009 році Фонд здійснив цілий ряд заходів,  спрямованих на виконання своїх планів. Ось тільки деякі приклади, які свідчать, що організація існує і здійснює свою діяльність. Так, у 2010 році було проведено  конкурс на кращий дитячий малюнок під гаслом „З Богом у серці”. У ньому взяли участь майже 600 дітей зі всієї України. 17 квітня того ж року в Києві в урочистій обстановці проведено нагородження переможців конкурсу дитячого малюнку. В урочистостях взяли участь Митрополит Володимир і засновник МГО „Фонд імені Георгія Миколайовича Кірпи” Жанна Ігорівна Кірпа. У 2010 році було засновано премію імені Георгія Миколайовича Кірпи  для кращих студентів Української державної академії залізничного транспорту, в цьому ж році відкрито музей-садибу Г.М.Кірпи. У 2009 році відкрито пам’ятник Г.М.Кірпи в с. Клубівка. У 2011 році до 65-річчя з Дня народження Георгія Миколайовича Кірпи було організовано і проведено пісенний огляд-конкурс серед дітей залізничників, а також літературний конкурс під назвою „Я запам’ятав Кірпу таким...”. У пісенному конкурсі взяло участь більше 400 дітей, а 6 переможців мали можливість виступити в концерті спільно з зірками естради, який відбувся в Харкові 20 липня в День народження Георгія Миколайовича. Про всіх учасників цього концерту розповідає календар на 2012 рік, який випустив Фонд.

     У літературному конкурсі взяло участь 56 осіб. Найстаршому автору було 85 років, а наймолодшому – 10  років. Географія авторів за місцем проживання склала 16 областей України, включаючи АР Крим. Найбільше було спогадів від людей, які особисто знали Георгія Миколайовича, працювали, навчалися або контактували з ним. У конкурсі взяли участь люди, які особисто не знали Кірпу, але в письмовій формі  висловили свої почуття до цієї непересічної особи та його справ.

     Фонд в своїй діяльності спирається на допомогу і підтримку залізниць України, в першу чергу Південно-Західної (нач. Кривопішин О.М.) та Південної ( Остапчук В.М.), співпрацює з іншими громадськими організаціями – це Рада профспілки залізничників і транспортних будівельників України, профспілкові організації залізниць та їх підрозділів. Велику підтримку Фонд відчуває від командування залізничних військ та особисто від командувача Малькова М.І. У всіх військових підрозділах залізничних військ встановлено стенди „Від солдата до міністра. Пам’яті Героя України  Г.М.Кірпи”. За підсумками діяльності навчального року щорічно кращій військовій частині вручаються перехідні кубки імені Героя України Г.М.Кірпи. До планів роботи з особовим складом в залізничних військах включено тему „Життя і трудова діяльність Героя України – приклад вірного служіння українському народу”. За відмінне знання  цієї теми солдати заохочуються короткостроковою відпусткою до 5 діб.

     Важко перелічити всі справи, які здійснює Фонд, але в доробок своєї співпраці із залізницями, громадськими і релігійними  організаціями, навчальними закладами, органами місцевого самоврядування, окремими громадянами можна  додати цілий ряд здійснених заходів. Так, у м. Ужгороді площа біля вокзалу носить ім’я Г.М.Кірпи. Є вулиці, названі в його честь, в рідному селі Клубівці, в м. Городок Львівської області, а також в столиці України Києві. Станцію Бортничі Південно-Західної залізниці перейменовано на станцію імені Кірпи. На Львівській залізниці курсує електропоїзд під назвою „Георгій Кірпа”. Палац спорту „Локомотив” Південної залізниці в м. Харкові носить також ім’я Г.М.Кірпи. На фасадах адміністративних будинків Укрзалізниці в Києві, управління Львівської залізниці, Рівненської дирекції, де він працював, встановлено пам’ятні дошки також встановлено пам’ятну дошку в честь Г.М.Кірпи на навчальному корпусі Міжнародного центру „Артек”, який споруджувався під його керівництвом. У музеях залізниць України, а також музеї Дарницького вагоноремонтного заводу відкрито постійно діючі експозиції, які присвячені пам’яті Г.М.Кірпи.

     Також вартий уваги приклад любові і шани простої людини до пам’яті Георгія Миколайовича. На станції Родаково Донецької залізниці працює монтером дистанції колії Грипас Олександр Григорович. За власної ініціативи і власні кошти він виготовив і встановив в залі для очікування стенд, який розповідає про життя і діяльність народного Міністра. Експозиція викликає інтерес, як у пасажирів, так і в мешканців міста, адже ім’я Георгія Миколайовича відоме багатьом жителям України.

    Музей відвідують гості зі всієї України як групами, так і поодинокі люди. Про свої враження, почуття вони роблять записи в книзі відгуків. 

    Ця книга зберігає слова вдячності людині, яка стала прикладом любові сина  до своєї землі і була надією позитивних перетворень в нашій країні.