29.12.2015

 

Оздоровлення на батьківщині Георгія Кірпи.

   Коли одного погожого ранку мені зателефонували із ради ветеранів Івано-Франківської дирекції

перевезень  і запропонували поїхати на оздоровлення у лінійну лікарню, що у рідному селі героя

України Георгія Кірпи—звісно зрадів.Уже давно мріяв побувати у селі Клубівка, де народився і

формував свій сталевий характер незабутній очільник і реформатор транспорту та зв'язку країни.

    З групою, яка налічувала сорок два ветерани праці львівської залізниці, із вокзалу станції

Львів вирушив в дорогу поїздом Ужгород- Київ після опівночі. Приємно здивувало, що

організатори поїздки заздалегідь придбали і забезпечили кожному із нас квитки на нижніх

полицях вагонів.

     На стації Шепетівка, куди прибули рано- вранці уже очікували автобуси і нас швидко

доправили  до місця  призначення. Безперечно, що в першу чергу мене вразила архітектурна

композиція і велич будівлі лікарні, яка у свій час була побудована за  ініціативою і підтримкою

Георгія Миколайовича. Кожного прибулого на оздоровлення ветерана  поселили у світлі палати з

 телевізором, холодильником і  естетичним умеблюванням. Завідуюча відділом Тетяна Іващенко

та терапевт Ольга Дітковська привітно і професійно провели співбесіди із сивочолими пацієнтами

і того ж дня розпочалися лікувально- оздоровчі процедури призначені лікарями. Для цього у

лікарні були всі необхідні медикаменти, сучасні прилади фізтерапії і зокрема лазерної і магнтної.

Повноцінно проводилися і водяні оздоровчі процедури , а у спортивному залі можна було

скористатися сучасними   тренажерами різного призначення. Фізичні вправи у комплексі із

лікувальними процедурами благотворно вплинули на здоров'я пацієнтів. Заслужені слова подяки

від наших ветеранів отримували молодші медичні працівники Галина Хмарук, Ірина Ріжко, Тетяна

Туревич, Василь Корчак, які своїми умілими руками   робили все можливе, щоби навіть численні

ін’єкції викликали менше болісного відчуття. Бадьорістю наповнювалася кожна клітина тіла після

масажних процедур які проводили Світлана Панасюк та Тетяна  Шеремета. У столовій

лікувального закладу нам завжди готували смачні і калорійні страви, а крім того старалися

доповнити стіл різними смаколиками.

     Всі процедури в основному відбувалися до обіду, а опісля полудня була можливість

поспілкуватися із сусідами по кімнаті, а також з іншими ветеранами, що пробули сюди на

оздоровлення. Мені поталанило зустріти тут цікавого співбесідника, людину з великим

життєвим досвідом, колишнього машиніста локомотивного депо Ковель—Миколу Дроздовича.

     Цей непересічний чоловік у свій час будував БАМ, а опісля тринадцять років працював там

машиністом тепловоза. За трудову звитягу відзначений медаллю «За строительство Байкало-

Амурской магистрали». Микола завзятий рибалка і мисливець, а такі можуть годинами

розповідати про свої пригоди. Надіюся, що колись в окремому  нарисі зможу розповісти про

нього більше. Тут зустрів я і свого одногрупника, з яким навчався у залізничному технікумі—

Степана Чада. До виходу на заслужений відпочинок Степан очолював Стрийську дистанцію

сигналізації і зв'язку. Завдяки цьогорічній лагідній грудневій погоді випала можливість

познайомитись із жителями села, відвідати місцеву церкву та кладовище, де спочивають

вічним сном батько і мати славного сина України. Майже кожного дня ветерани милувалися

неповторними краєвидами річки Горинь,  де підгодовували крихтами хліба білих лебедів. Ці горді

птахи вже звикли до добрих людей і киваючи своїми довгошиїми головами, наче дякували за все.

Назавжди в пам'яті залишиться день відвідин музею Георгія Кірпи, який знаходиться на обійсті,

де він народився і прожив дитячі і юнацькі роки. Роль гіда цього разу виконувала керівник групи

відпочиваючих ветеранів—Валентина Вісіконенко, а по можливості екскурсії проводить родич

Георгія Миколайовича—Віталій. Щоби повноцінно заповнити довгі вечірні години було вирішено

проводити різні цікаві заходи. Неабиякий інтерес викликав диспут на соціально-побутові теми,

який професійно провела керівник групи, пані Вісіконенко.  На літературних вечорницях мені, як

авторові багатьох поетичних збірок було чим зацікавити уважних слухачів, а згодом уже і

шанувальників поезії. Приємно здивувало, коли на другий ранок після літвечорниць, до мене

підійшов колишній керівник локомотивної служби Віктор Руденко і потиснувши руку подякував

за отримане задоволення.

 Дні нашого оздоровлення співпали із сумною датою (27 грудня 2004р.), днем, коли трагічно

обірвалося життя Георгія Кірпи. Біля підніжжя пам’ятного обеліску Героя України крім нас

зібралися його родичі, представники місцевої та районної  влади. Слова вдячності і глибокої

скорботи промовлені тут, не могли залишити байдужими нікого, а вінки і квіти покладені до

гранітного обеліска стали символом поваги до світлої пам'яті славного сина великого народу.

Того ж недільного дня самодіяльні аматори сцени місцевого будинку культури подарували

ветеранам львівської залізниці яскравий концерт із хоровими, вокальними та гумористичними

номерами. Окремий відділ концерту був присвячений пам'яті Георгія Кірпи. Вірші, які я написав

під час  перебування у Клубівці, і прочитав у той день зі сцени гармонійно вплелися у загальний

колорит і вінок дійства.

     В останній день нашого перебування на оздоровленні президент МГО «Фонд імені Г.М. Кірпи»

Анатолій Палюх запросив усіх ветеранів на святковий новорічний ранок, який підготували учні

місцевої школи. Радістю світилися дитячі, оченята, коли вони отримували із рук Анатолія

Володимировича новорічні подарунки. Нас теж не обійшли увагою. Кожному ветеранові  фонд

подарував виконаний на  найвищому поліграфічному рівні, календар, випущений до 70-ліття від

дня народження Георгія Кірпи.

 

Іван Війтенко

Ветеран-залізничник

Член Національних спілок України—письменників і журналістів.

 

 

                                                                 

Пам'яті Георгія Миколайовича Кірпи.

 

Зоря Кірпи.

 

Спитайте в Гориня, що до Дніпра спішить,

Спитайте тополину і калину,

Спитайте у Клубівки, що бринить,

Струною болю у грудневу днину.

Чому та дата б'є набатом в дзвін?

Чом чорним круком над землею лине?

Бо в день отой упав Вкраїни син,

Що перед ворогом не падав на коліна.

Він змія подолати не зумів,

Немов Георгій—воїн сил небесних.

Він у борні, як смолоскип, згорів,

Побідоносця славного похресник.

Схилило небо чорні прапори,

Сумують Горинь і батьківська хата.

Сльозу непрохану з очей зітри,

Сльозою не омити біль утрати.

Вулканом гнів клекоче день і ніч,

Кличе до волі, боротьби, звитяги.

У світі злоби, лжі і протиріч

Живуть Кірпи стремління і відвага.

Воскресне в боротьбі його земля,

Народить небо нові покоління.

Та завше нас вестиме й окриля,

Зорі Кірпи негаснуче проміння.

 

                     ***

Відчарували темні ночі рясно,

Літа на крилах полетіли в даль.

Стискає серце невимовний жаль,

За тими, що зірницями погасли.

У відзеркаллі неба і криниць

Палає знову пам'яті начало.

І образ той привітний й величавий

Постав у ореолі таємниць.

Там, де Георгій ще колись малим

Ногами  босими збивав холодні роси

Його слова пророчі безголосо

В світи розносить вітер-пілігрим.

Через лани, моря і океани,

Через карпатські гори і ліси.

Собі добра і ласки не просив,

Бо біль Вкраїни в серці ніс, мов рану.

Нема пророка у своїй Вітчизні

І сум не розділити на усіх.

Згоріла свічка на вселенській тризні,

А пам'ять світла, мов різдв'яний сніг.

 

                           ***

Нема вже тих, кому ми свято вірили,

За кими йшли, немов на правий суд.

Їх по одному розстріляли кілери,

Скосила їх, немов травинку, лють.

Скосила, наче житечко у полі,

Стоптала до коріння, мов орда.

Нема Кірпи, Гонгадзе, Чорновола,

Залишився полин і лобода.

Нема отих, що кликали до волі,

Що розбудили доленосну рань.

Але незгасне, мов зоря ніколи

Вогонь священних, віщих починань.

Нові Ікари на всевільних крилах

До сонця слово правди понесуть.

Ні кілери, ані ворожі сили

На манівці з дорги не зібють.

Нема Кірпи, Гонгадзе, Чорновола.

Мов факел, Гірник спалахнув в імлі.

Голгофа болю на шляху до волі

Вінком терновим знову на чолі.

 

                      ***

Береги у Гориня хвилями поорані,

Лебідь із лебідкою, мов лілеї цвіт.

Там верба до берега зачепилась коренем

І зеленим листячком вишиває світ.

Грають води весело під дзвінкими веслами,

Перелітний вітер гонить хвилі в даль.

У вечірнім небі зорями покресленім

Розцвіла вишнево місяця медаль.

Ой ти, гордий Гориню, парубче незборений,

Чом несеш за обрії таїну століть?

У твоїх глибинах, у твоєму лоні

Розчинився  неба синій оксамит.

 

Іван Війтенко

Член НСПУ

с. Коршів на Прикарпатті.