26.02.2015

Життя в ім’я України.

27 грудня минулого року збігло десять років із часу трагічної загибелі Міністра

транспорту та зв’язку – Генерального директора Укрзалізниці, героя України,

патріота України, професіонала-залізничника, справжнього чоловіка Георгія

Миколайовича Кірпи.

     Шана, повага, вдячність – саме цих слів заслуговує Георгій Миколайович, людина,

яка прожила недовге, але яскраве життя. Рівно п’ятдесят літ тому він розпочав свою

трудову діяльність слюсарем цукрового заводу в селі Клубівка, де й народився у 1946 році.

    Коли мені запропонували профілактичне лікування в лінійній лікарні селища Клубівка,

на батьківщині Георгія Кірпи, я не вагався ані хвилини. Цей лікувальний заклад ось уже

декілька років гостинно приймає ветеранів залізниці.

    Моє перебування в Клубівці збіглося зі сумною десятою річницею загибелі Георгія Кірпи.

Як філателіст і ветеран-залізничник, я з глибокою повагою ставлюся до світлої пам’яті

Георгія Миколайовича, під керівництвом якого мені пощастило працювати. Тому пам’ятний

конверт і власна марка, “погашені” календарним штемпелем у поминальний день після

святої літургії та мітингу біля пам’ятника Г. М. Кірпі – своєрідна данина світлій пам’яті

людини, яка назавжди залишиться в наших серцях.

Десять років пройшло, як не стало його –

Командира, товариша, брата.

Скільки було всього, є згадати про що,

Цяя смерть – величезная втрата!

Досі серце стискає, і жаль перейма…

Той, хто знав, лише добре згадає!

Тож уклінно молімось перед Вічним Творцем,

Нехай з Богом душа спочиває.     

                                                             Василь ПРУХНИЦЬКИЙ, ветеран залізниці, м. Львів