24.07.2013

Звернення Жанни Ігорівни Кірпи до учасників та глядачів чемпіонату центральної Європи з богатирського багатоборства.

     Рада, що свято пам’яті Георгія Миколайовича завітало до рідного серцю Львова.

     Минуло вже майже 9 років, як немає з нами Георгія Миколайовича, але я щаслива, що люди пам’ятають про нього, про його добрі справи.

     Львів – це те місто, де Георгій Миколайович сформувався як керівник державного масштабу. Тут він пропрацював 17 років і, я думаю, що Львів і досі пам’ятає про його кипучу діяльність.

     Стоїть красень вокзал, реконструйований Георгієм Миколайовичем,  в його первісному виді; приміський вокзал, де відокремлені приміські перевезення від пасажирських, поряд вами чудовий будинок «Науки і техніки», також реконструйований його зусиллями. Я не буду переліковувати все, що він зробив для залізничного транспорту. Це вам і так добре всім відомо.

     Хочу сказати тільки одне : «При всій суворості і складності його характеру, він мріяв про міцну державу, про прогрес на залізничному транспорті та соціальну забезпеченість людей. Він не тільки мріяв. Він це здійснював. Георгій Миколайович був суворим керівником, але чуйною і доброю людиною. Він зробив перші кроки до того, щоб залізничники одержували 2 пенсії: державну і залізничну.»

     Завжди прислухався до потреб людей. Ніколи не проходив мимо жебраків, обездолених дітей.

     Він довго розмовляв з ними намагаючись зрозуміти, що могло довести людину до такого стану. Була одна зустріч з жебраком. Колишнім працівником залізниці. Він допоміг цій людині, дав їй житло, але ця зустріч надихнула його на будівництво містечка для ветеранів праці в місті Чопі.

     Якось ми їхали в м. Рівне, страшенно поспішали та раптом на узбіччі він побачив старенького, який пас корів. Зупинився, сів поряд і просидів з ним цілу годину, розпитуючи про життя, дітей, пенсію, проблемі. І ця зустріч(а він тоді вже був Міністром транспорту та зв’язку) не пройшла марно. Виник новий проект -  «Сільський автобус».

     Але  найболючішим питанням для нього були діти України. Буваючи на ринках, він часто бачив безпритульних дітей, які жебракували. Мріяв побудувати для них притулок, нагодувати, вивчити, дати гідну професію і поповнювати кадри залізниць та інших галузей господарства кваліфікованими робітниками. Піклувався про дітей-інвалідів. Надавав таким дітям постійну підтримку та фінансову допомогу. Наша Міжнародна громадська організація «Фонд ім.Г.М.Кірпи» і досі піклується про таких діток в місті Біла Церква.

     Пригадую ще один випадок. Якось подорожували ми по Волині і заблукали, заїхали в якесь Богом забуте село  і засіли в піску. До нас підійшли хлопчики років 12-13. Допомогли вибратись на тверду дорогу. Георгій Миколайович подякував і довго розмовляв з ними про школу, про те, де вони бувають, що бачать. Був здивований, що діти не були навіть в райцентрі - немає коштів. Повернулись до Києва і виник новий проект – безкоштовного перевезення дітей залізницею під час канікул по всій Україні. Я думаю, що люди це пам’ятають!

     Він завжди говорив про те, що діти – це головне і ми не повинні їх втратити, бо втрачаємо ціле покоління. Багато в нього було планів, крім основної роботи, але на жаль, не всі вдалося здійснити.

     Я вже багато років не знайома із справами залізничного транспорту і може зараз все, про що я розповідаю виглядає дріб’язковим. Але це було його життя, життя справжнього українця, не на словах, а на ділі, який вболівав за державу, хотів її бачити сильною, заможною, оповитою сіткою прекрасних автобанів, швидкісних залізничних магістралей, з оновленим рухомим складом, з гарантованим соціальним статусом дорогих його серцю залізничників.

     Від себе особисто и від Міжнародної громадської організації «Фонд ім.Г.М.Кірпи» я щиро дякую всім, хто прийшов на це свято:організаторам, людям, котрі своїми особистими внесками допомогли нам його провести, керівництву області та міста,  які підтримали нашу ініціативу, керівництву Львівської залізниці, всім людям праці, а також всім близьким та знайомим бувшим співробітникам за щирість до Георгія Миколайовича і особисто до мене, за ту людяність  яку я відчуваю до себе.

     Щиро дякую за ваші привіти, смс, дзвінки, скатертини, українські рушники, шкарпетки онуку - це зворушливо до сліз. Дай Вам Бог міцного богатирського здоров’я, удачі, щирості у відносинах і довгих років безхмарного радісного життя. Хай цей день всім запам’ятається і наші Українські богатирі вселять в вас богатирську віру в прекрасне прийдешнє. Радості всім і любові.

       Ваша                                                                                                Жанна Кірпа.