Незабутня екскурсія від міністра.

Якщо успіх людини - це кількість зробленого за одиницю часу, то у житті Г. М. Кірпи - це неодмінно найкраще створеного за рекордний відлік.

Але сьогодні про те, що зазвичай ховалося за його сміливими ідеями, незбагненним темпом і азартом у роботі, його вмінням бачити майбутнє…

У листопаді 2003 - го року в столиці Італії проходив форум щодо транспортних коридорів Європи. Учасниками були гуру автомобільних, морських і залізничних сполучень, керівники світових банків та урядів.

Численні виступи й дискусії тривали до вечора...

Пригадую, я саме вийшов на готельну терасу. Рим ще магічно звучав і пахнув літом...  і якимось боковим зором бачу, як із готелю неспішно кудись прямує наш міністр.

Моя тактовність того вечора поступилася допитливості.

— Та хочу глянути на їхній вокзал. Поїдеш зі мною? — запропонував шеф.

За пів години разом із колегами-телевізійниками ми зустрічали Георгія Миколайовича  біля величної споруди, куди стікалася пасажирська ріка.

Сяюча реклама, казкові вітрини вишуканих бутіків — усе тут більше нагадувало гігантський супермаркет.

Шеф пройшовся цією галереєю, акцентуючи погляд на важливому для себе, а потім запропонував пройти на перони.

    Кілька зовні звичайних поїздів саме очікували відбуття. Видавалося, що от-от наша екскурсія завершиться.

Але одна з колій пустувала, і якимось відомим лише міністру чуттям він вирішив зупинитися саме перед нею.

За хвилину  нитки порожньої колії блиснули.

До нас безшумно підпливало  щось космічне … усім своїм футуристичним дизайном, сріблясто блакитним кольором  -ця без перебільшення, топ - модель тодішньої заліничної моди - викликала захват…

На обличчі шефа теж виразно світилось,  вживане ним у такі моменти - «не паршиво».

Спочатку він оглянув елегантні вагони, а потім підійшов до гостроносого модерного локомотива. Це був швидкісний Pendolino.

Ще якийсь час Георгій Миколайович вдивлявся у важливі лише йому деталі екстерʼєру цього витвору…  технічної думки, а згодом присів навколішки біля колісної пари. З десяток хвилин він щось уважно вивчав, вдивляючись у вузли механізму, а потім сперся однією рукою на перон, ніби бажаючи розгледіти все ще ближче, почав, жваво розмірковувати про предмет своєї уваги.

Новий образ нашого міністра в цю мить більше нагадував  захопленого гіда чи молодого науковця.

Саме тоді, як ніколи, стали помітними його невтомна жага до пізнання та любов до фаху.

Усім своїм єством він випромінював бажання шукати й рости, бути не просто сучасним - бути візіонером.

У момент стало очевидним: без цих рис, цього невгамовного душевно стану його характеру були б неможливими грандіозні будови мостів, вокзалів, літаків і автобанів, які надовго залишаться неперевершеними.

За кілька днів, уже в Києві, Георгій Миколайович гукнув мене після наради:

— А знаєш, наш сюжет із Риму бачив Президент. Сказав, що цікаво було подивитися, як ми оглядали італійські поїзди...