«Моя особиста зустріч з Георгієм Миколайовичем Кірпою»

Моя особиста перша зустріч відбулась, коли Георгій Миколайович перебував на відпочинку за містом та саме прогулювався у довгій сірій накидці з каракулю та такій же високій шапці типу «папахи». Він мав вигляд отамана, втомленого від тої «підковрової» боротьби і виснаженого щоденними «надлюдськими» об’ємами робіт, однак якоїсь покірності чи смиренності в його очах не було. Важкий, проникливий погляд, як і завше, проникав в твою суть і, здавалося, заглядав тобі прямо в душу, а ввічливі і спокійні слова лише підкреслювали сталеву міць характеру. Вже на той час я розумів що це була зустріч з людиною-легендою свого часу.

Справа в тому, що так сталось, що я зростав в тіні справ, розмов, ідей Георгія Миколайовича, не будучи знайомим з ним особисто, а отримуючи інформацію, так сказати, з перших рук від людини, яка інколи 24/7 була з ним поряд і сумлінно виконувала свою роботу.

Отримуючи інформацію, ти виробляєш своє ставлення до людини, і слід зауважити: перші емоції, які я відчув, — це були повага і захоплення.

Повага — від глибинності розуму, здатності проаналізувати ситуацію за потреби, а повірте, це було часто, перевірити інформацію з інших джерел, виїжджаючи особисто на місце для прийняття остаточного виваженого рішення. Було враження, що всі ключові питання проходили повний, я би навіть сказав, глибинний аналіз.

Захоплення — неможливо було не захоплюватись діями, що часто нагадували мені точно виважений удар самурая: впевнений і бездоганний.

Мій дід працював з Георгієм Миколайовичем доволі довго, тому історій про роботу, подорожі, мрії, реалії життя я чув незліченну кількість.

Я пам'ятаю, як дід розказував, що свого часу відмовляв Георгія Миколайовича «надягати брудну політичну ковдру», де зіштовхуються інтереси величезної кількості людей - від кримінальних до геополітичних.

На жаль, мій дід дуже переживав втрату, хоча намагався це не показувати. Однак він втратив здоровий сон, часто нервував через дрібниці, інколи на нього находила апатія, і тільки з часом я зрозумів, що він знав про амбітні плани Георгія Миколайовича — його мрії зробити Україну локомотивом Європи, в десятки разів підняти виплати незахищеним верствам населення за рахунок того, щоб прибрати корупційно-олігархічні і кримінальні лапи від економіки України, так як зробив це із залізницею, і через що йому часто погрожували і писали неправдиві замовні статті в продажних виданнях того часу. Однак чомусь ніхто жодного разу не написав правду про те, як люто Янукович ненавидів Георгія Миколайовича і одного разу навіть пробував завдати «фізичного впливу» під час особистої зустрічі, оскільки більше нічого не міг протиставити тій сталевій волі, з якою він зіштовхнувся. Часто дід казав, щоб ми тримали язик за зубами про те, що чули, бо за цією злочинною системою стоять ті, хто запросто можуть вбити. І це з одного боку лякало, а з іншого заставляло захоплюватись Георгієм Миколайовичем - те, в якому продажному, токсичному, злочинному середовищі він жив і вперто крокував вперед, абсолютно не міняючи своїх переконань і поглядів. Середовище, в якому ніхто не був у абсолютній безпеці, як показала історія, навіть міністр внутрішніх справ.

Вочевидь, Георгій Миколайович був різносторонньою людиною і писати на цю тему можна дуже багато, перелічуючи найрізноманітніші сфери життя і особисті якості, які сформували цілу епоху:

соціальна відповідальність та турбота про працівників (регулярні підняття заробітної плати, розбудова мережі відомчих лікарень і санаторіїв з базами відпочинку для простих працівників);

підтримка освіти та спорту (фінансування залізничних профільних технікумів та інститутів, фізкультурно-спортивних клубів);

вміння планувати та оперативно реалізувати будівельні об’єкти (багаторічні довгобуди закінчувались в надзвичайно короткі терміни, вокзали європейського взірця, будівництво в Гуті і т.і.);

активізація будівництва житла для працівників галузі;

перфекціонізм та виключний естетичний смак (часто Георгій Миколайович особисто затверджував дизайн вокзалів, форменний одяг працівників, слідкував щоб найменші дрібниці відповідали стилю);

масштабна модернізація руху поїздів та запуск швидкісних магістралей (ліквідація постійних затримок поїздів та запуск перших швидкісних поїздів);

поєднання дисципліни та контролю (міг серед ночі приїхати на будівництво вокзалу чи інших об’єктів);

вміння підставити плече (армія, церква, територіальні громади, допомога в ліквідації наслідків повені);

колосальна працелюбність та самовіддача (його робочий день міг тривати до 18 годин поспіль, а сам він ніколи не був «кабінетним генералом»);

лідерські якості та авторитет дозволяли захищати ввірену йому галузь від популістичних ідей у владних кабінетах (всі знали, що якщо Георгій Миколайович щось  пообіцяв – це було виконано, а слово його було цінніше за тонни документів державних установ);

аналітичні вміння дозволили об’єднати ресурси, викорінивши звідти складову корупційних зловживань та направити в потрібному для розвитку галузі напрямку;

сміливість в діях та готовність захистити своїх підлеглих (були випадки, коли підлеглі припускались помилки, діючи в інтересах спільної справи, тоді Георгій Миколайович брав удар на себе перед вищим керівництвом).

До цього слід добавити винятковий талант державного стратегічного мислення, надзвичайно гостре відчуття справедливості, повагу до чесної людської праці, сміливість брати ризики і відповідальність на себе, хороше почуття гумору та  музичний слух. Оскільки в молоді роки Георгій Миколайович майстерно грав на баяні, може саме тому йому так імпонувала душевність виконання пісень – від народних і до авторських, як то Олександр Малінін (Жанна Ігорівна не дасть збрехати). Також любив їздити на риболовлю, щедро даруючи свій улов оточуючим.

На моє переконання, залізниця витримала стільки ударів агресора тільки завдяки міцному фундаменту, щоб був закладений ще першим народним міністром транспорту, адже він робив все справді для людей, а не для піару чи шоу, чим і вписав навіки своє ім’я в історію України.