Моя особиста зустріч з Георгієм Миколайовичем Кірпою.
З початку повномасштабного вторгнення я разом зі своєю родиною проживаю в рідному селі Георгія Миколайовича Кірпи. Це місце, де я народилася та виросла, як і Георгій Миколайович, стало для мене не просто тимчасовим прихистком, а особливим простором сили, спокою і глибоких роздумів. Саме тут я по-новому відкрила для себе постать цієї видатної людини, і саме вона значною мірою мотивувала мене не здаватися, а починати все спочатку, мріяти і вірити. Хоча я ще з дитинства знаю, що Георгій Миколайович дарував нам усім у школі цінні подарунки, а на відкриття пам'ятника Георгію Миколайовича Кірпи з'їхалися тисячі людей, щоб вшанувати його пам'ять, доторкнутися до постаті, що не стала осторонь своїх односельчан, їх проблем, їх побуту. Ще досі фонд Георгія Миколайовича Кірпи дарує на кожен Новий рік для дітей Клубіського ліцею імені Олега Довгого подарунки та календарі з подіями-світлинами життя та пам'яті Георгія Миколайовича Кірпи і це надзвичайно цінно та важливо.
З початку повномасштабного вторгнення у травні 2022 року у будинку культури, який свого часу реставрував Георгій Миколайович, ми проводили майстер класи для дітей (переселенців та односельчан). Дитячі садочки не працювали, школи були на дистанційному навчанні, тому що це було небезпечно без належних укриттів. Дітям потрібна була підтримка і любов. Ми малювали, грали і творили в стінах, які гріли, тому що були проєктовані людиною, яка хотіла, щоб односельчани жили красиво та наповнено. Ці короткі зустрічі між повітряними тривогами дарували надію і ми дуже вдячні Георгію Миколайовичу, що в нас було це місце сили, це вмотивувало мене пізніше відкрити дитячий центр організації дитячого дозвілля "Дитинство", в якому я досі вселяю віру в себе кожній дитині, кожному маленькому серцю.
Отже, одного тихого вечора, коли навколо панувала незвична тиша, я уявила нашу зустріч. Вона була настільки живою, що здавалося - це не просто уява, а справжній діалог між світами. Ми ніби йшли разом знайомою сільською дорогою, де кожен крок сповнений спогадами, щирістю, мелодійністю пташиного співу.
Переді мною постав Георгій Миколайович - спокійний, зібраний, із глибоким і проникливим поглядом. У цьому погляді відчувалася сила людини, яка не боялася труднощів і завжди брала на себе відповідальність. Поруч із ним з’являлося відчуття впевненості, ніби все можливо, навіть коли здається, що сил уже немає.
Я поділилася своїми переживаннями: про війну, про страх, про втому і про те, як складно іноді знайти в собі сили рухатися далі. Я говорила про те, що життя довелося починати заново в нових умовах, з новими викликами. Було прикро розповідати, що так склалися в нашій країні обставини, що людям потрібно переїжджати, виїжджати, втікати та спускатися в укриття. Він уважно слухав, в потім вимовив фразу: «Кожен кінець — це не кінець, а новий початок і шанс зробити ще краще». І саме в цей момент я по-справжньому відчула, що починати з нуля - це не слабкість, а велика внутрішня сила. Ми говорили про працю, наполегливість і віру в себе. Він наголосив, що успіх приходить до тих, хто не боїться труднощів і щодня робить хоча б маленький крок уперед. Його слова були спокійними, але в них відчувалася велика життєва мудрість. Особливо мене вразило те, як він говорив про Україну. У його голосі була глибока впевненість у тому, що наша країна вистоїть і стане ще сильнішою. Ця віра передалася і мені, як тихе, але дуже сильне внутрішнє відчуття.
Живучи зараз у рідному селі, я щодня відчуваю цю невидиму підтримку. Георгій Миколайович надихав мене не зупинятися, не опускати руки і будувати своє життя заново. Його впевнена мова, сила голосу стала для мене символом витримки, сили духу і відповідальності. Коли наша уявна розмова завершилася, я відчула тепло і спокій. Наче отримала важливу відповідь на свої внутрішні запитання. Ця зустріч залишила в мені віру в те, що навіть після найважчих випробувань можна піднятися і йти далі. Для мене Георгій Миколайович Кірпа - це істинно історична постать. Це приклад людини, яка надихає жити, працювати і не боятися починати все спочатку, навіть тоді, коли здається, що все втрачено, що це неможливо. Ця зустріч з Георгієм Миколайовичем на духовному рівні відбувається щодня кожним із односельчан, бо неможливо не побачити його в прекрасних спорудах нашого села Клубівка: лінійна лікарня, Музей Георгія Миколайовича Кірпи, будівля сільської ради, школа, дитячий садок, будинок культури, будинок побуту, газифікацію кожного будинку... Все це дихає турботою про всіх нас. Дихає тим, що Георгій Миколайович хотів турбуватися про нас крізь час і світи. Здається, що це неможливо, але це правда. Тут і зараз зупиняюсь і прощаючись з Георгієм Миколайовичем, чую слова: "Ти на вірному шляху, не сходь з нього, як би не було важко". Від цих слів віє батьківською турботою, теплом і підтримкою і не лише до мене, а й до всіх нас, хто на власні очі бачив його професійний шлях, пов’язаний із розвитком «Укрзалізниці», реалізацією масштабних інфраструктурних проєктів, модернізацією транспортної системи та впровадженням швидкісного руху. Це свідчить про здатність до ефективного управління в умовах високої складності і мотивує масштабуватися та зростати в будь-яких умовах та будь-який час. Помахавши рукою постать Георгія Миколайовича розчинилася за містком на його рідній річці Горинь. Це Людина з великим серцем, подумала я, і тихо пішла додому стежинами, по яких колись він малим мандрував і мріяв. Постать, що стала політичним діячем, міністром транспорту України, не дивлячись на статус і свої можливості, був поряд з своїм народом, з кожним з нас, що відчув цю турботу на собі, коли їхав у затишному вагоні, коли бачив помпезність українських вокзалів, які за своєю красою не поступаються європейським, коли чув про відкриття нових і нових шкіл, сполучень залізничних поїздів... І нам , простим людям, жителям села Клубівка , відбилася постать Георгія Миколайовича, як постать незламності та характеру. Такі роздуми торкалися моєї душі того вечора і грали на струнах мого серця, як тихий спомин про Людину, якою пишаються сьогодні і пишатимуться наступні покоління.
Стежини рідного села
ведуть так тихо нас по світу.
Душа в них є і поле, річка, гай...
Безкрає все - від цього і до того світу…
