Роботу на літературний конкурс під гаслом: «Моя особиста зустріч

 з Георгієм Миколайовичем Кірпою»

виконала учениця 5 класу

Клубівського ліцею імені Героя України Олега Довгого                                                                     

Рогозіна Ганна

                                                    Літературний конкурс

                     Моя особиста зустріч з Георгієм Миколайовичем Кірпою                                                                            

   Моя історія знайомства з Георгієм Миколайовичем Кірпою є незвичайною. Я ніколи не бачила його особисто, але мені здається, що доля подарувала мені особливу зустріч із цією людиною через її добрі справи, пам’ять людей та місця, пов’язані з його життям.

   Я народилася і жила у місті Лиман Донецької області. Це місто було для мене найріднішим кучок на землі. Там я зробила свої перші кроки, пішла до школи, знайшла друзів. Моє рідне місто завжди було тісно пов’язане із залізницею. Багато людей там працювало, а серед них і моя мама. Із дитинства я чула розмови про залізницю, про потяги та людей, які присвятили життя цій важливій справі.

   Моя працює на залізниці вже багато років. Ще коли ми жили в Лимані, вона часто згадувала Георгія Миколайовича Кірпу. Мама розповідала про нього як про людину, яка дуже любила свою роботу, дбала про розвиток української залізниці та завжди прагнула зробити щось корисне для людей. Я пам’ятаю, як уважно слухала ці розповіді. Тоді мені здавалося, що це просто добра людина, але згодом я зрозуміла, що Міністрів у нас багато, але не кожний залишає такий слід в історії.

  Через війну наше життя змінилося. Разом із родиною ми були змушені залишити рідний Лиман і шукати безпечне місце для життя. Це було дуже важке рішення. Ми залишили дім, друзів, знайомі вулиці та все те, що було частиною нашого щоденного життя. Я добре пам’ятаю той час. Було страшно і сумно, адже ніхто не знав, що чекає нас попереду.

  Так доля привела нашу родину до Клубівки. Спочатку все було новим і незвичним. Я сумувала за  рідним містом і часто згадувала Лиман, але люди в Клубівці дуже добрі та щирі. Вони підтримали нас. Ми живемо у селі три роки, і Клубівка стала для мене другим домом.

   Саме тут я по-справжньому познайомилася з історією Г.М.Кірпи. Дізналася, що це його рідне село, що бережуть пам'ять про нього і пишаються своїм земляком. Для мене це стало справжнім відкриттям. Людина, про яку колись розповідала мама, виявилася тісно пов’язаною з місцем, де тепер живу я.

   Особливо вразила  лікарня, яку побудував Г.М.Кірпа, у якій я мешкаю. Кожного разу, коли її бачу, згадую мамині розповіді. Мені здається важливим, що ім’я людини живе не лише в підручниках чи архівах, а й у місцях, які щодня служать людям.

  Ще одним особливим місцем стала садиба-музей імені Георгія Миколайовича Кірпи. Коли я дізналася  про неї, мені захотілося більше зрозуміти, яким був цей чоловік. Розглядаючи фотографії та слухаючи розповіді про його життя, я думала про те, навіть найвідоміші люди колись були звичайними дітьми, які мріяли, навчалися та будували своє майбутнє. Саме праця, наполегливість і любов до своєї справи допомогли Георгію Миколайовичу досягнути великих успіхів.

   Особливо зворушує мене діяльність Фонду імені Георгія Миколайовича Кірпи. Щороку напередодні Нового року діти отримують подарунки від фонду. Я також неодноразово отримувала такі подарунки. Для багатьох це може здаватися звичайною доброю традицією, але для мене вона має особливе значення.

   Коли через війну доводиться залишати рідний дім, особливо відчувати підтримку та турботу. Новорічні подарунки дарують не лише святковий настрій, вони нагадують, що поруч є люди, яким небайдужа доля дітей.

   Іноді я думаю про те, як дивно складається життя. Якби не війна, можливо, я ніколи не опинилася у Клубівці. Я  чула б тільки розповіді від мами про Г.М.Кірпу, але доля розпорядилася по - іншому. Сьогодні я живу в його рідному селі, бачу місця, пов’язані з його життям, і відчуваю, що його добрі справи продовжують жити із нами.

   Мені здається, що моя особиста зустріч з Георгієм Миколайовичем Кірпою відбулася саме через його спадщину: через мамині розповіді, через лікарню, через садибу-музей, через діяльність фонду та вдячну пам'ять людей. Завдяки цьому я змогла зрозуміти, що справжня цінність  людини полягає не лише у високих посадах чи нагородах, а в тому, скільки добра вона залишила після себе.

   Для мене Георгій Миколайович Кірпа став прикладом людини, яка любила свою країну, свою справу і свій народ.

  Саму тому я вважаю, що моя особиста зустріч з Г.М.Кірпою відбулася. Вона сталася не через особисту розмову, а через знайомство з його життям, його добрими справами та пам’яттю, яка живе в серцях людей. І я впевнена, що ця зустріч залишиться зі мною назавжди.