Зустріч на хвилинку

Чи Ви могли колись собі уявити,

 Що п’ятий рік палатиме війна?

 Що клятий ворог буде неньку бити,

І залізницю випалить дотла?

Я розповім Вам трішки про минуле:

 Як ми упевнено в Європу йшли,

 Про «вузьку» колію назавжди позабули,

 Свої заводи, як могли, вели.

Як Ваш вокзал туристи дивували,

 По всьому світу славився сюжет,

 І пасажири фото виставляли

 У світову мережу Інтернет.

На потягах, де їздили багаті,

 Спішили люди в будень на завод...

 Та ворог б'є, щоб усе зруйнувати,

Приносить скільки “сльозей” та негод.

Він цілить у будівлі, тепловози,

В депо і чмухи, в те, що на віки

 Ви будували крізь роки й морози,

 Щоб у майбутнє вимостить шляхи.

Чи ж могли думати, що хлопців від прощання

 І від окопів стримає лиш бронь?

 Професія, що гордістю була остання,

 Тепер у серці залишає лиш вогонь.

Нема престижу крикнуть: «Я Залізничник!»,

У цих словах тепер — пекучий біль.

 Болить за розклад, що від бомб незвичний,

 Болить за кожну спалену артіль.

Але живе одна велика мрія:

 Про мирний день і чарівний світанок.

 У розвинутій країні — вся надія,

 Де справедливим буде кожен ранок.

Де праця чесна матиме повагу,

Оновиться розтрощений перон,

 І ми повернемо залізну славу,

 Під стукіт чистих, нових уніформ!

Автор: Громак Анатолій