Того дня в актовій залі Державного підприємства «Укрзалізниця» було, як завжди, людно, також були присутні начальники всіх шести залізниць України – це були досвідчені, професійні керівники, кожен із власним досвідом та характером. На перший погляд, це була чергова робоча нарада, але у Георгія Миколайовича Кірпи «чергових» нарад не існувало. Міністр підвівся, оглянув присутніх важким, пронизливим поглядом і, не витрачаючи часу на передмову, сказав:
— Нам, як повітря, потрібен новий Південний залізничний вокзал у Києві.
У залі стало тихо, це було не обговорення, це було рішення та завдання: у максимально короткі строки збудувати новий сучасний вокзал і водночас провести реконструкцію старого Центрального залізничного вокзалу. Варто сказати, що для Георгія Кірпи не існувало «неможливо» і всі присутні це добре знали.
Після тієї наради система запрацювала. Важливо підкреслити, що всі шість залізниць працювали як єдиний механізм. Кошти, техніка, працівники — усе було зосереджено та організовано для реалізації цього, без перебільшення, гігантського проекту, і за масштабом будівництва і за терміном виконання.
До роботи залучили найкращих фахівців: головних інженерів з усіх залізниць України, працівників Київського метрополітену, досвідчених управлінців і представників державних структур. Основна робота з координації та управління була покладена на головного інженера Львівської залізниці Володимира Миколайовича Кісильова — людини системного бачення, жорсткої витримки, здатної тримати темп робіт, заданий Георгієм Кірпою. Поруч також працювали інженер Київського метрополітену Шидловський М.М., начальник Південно-Західної залізниці Слободян О.В., представник Адміністрації Президента Панько О.М. Кожен із них добре розумів важливість і терміновість завдань, які стояли перед ними. А темп будівництва був шалений: вже 1 лютого 2001 року забили першу палю в фундамент майбутнього Південного вокзалу, також поряд почали будувати церкву святого Георгія Переможця. І в цьому поєднанні двох будівництв було щось символічне: ніби поруч із металом, бетоном і шумом машин народжувалася ще й тиха опора для душі.
Будівництво вимагало і витрачало ресурси з неймовірною швидкістю, тільки уявіть, в грошовому еквіваленті близько двох мільйонів гривень щодня. Стабільне та безперервне фінансування забезпечував АБ «Експрес-Банк».
Робота не зупинялася ні на мить — вона тривала цілодобово, так само безупину працював і Георгій Кірпа. Він був всюди: вранці о восьмій — уже на будівельному майданчику, увечері о двадцятій — знову там, не в кабінетах, не на відстані — а поруч із людьми, серед пилу, гуркоту техніки й напруженої роботи.
Його наради були короткі, жорсткі й точні:
— Чому не зроблено?
— Хто відповідає?
— Коли буде результат?
Міністр бачив усе: хто працює, а хто лише створює видимість роботи. Якщо не було досягнуто поставлені задачі, то «на горіхи» діставалося миттєво, різко, без прикрас, але справедливо. Якщо ж завдання було виконано ефективно, професійно, чітко та якісно він це помічав умів підтримати і тоді одне його слово важило більше за будь-яку нагороду.
Час від часу проводилися прес-конференції. Приїжджали журналісти з телеканалів «1+1», «Інтер», «УТ-1», кореспонденти газети «Магістраль», і майже завжди звучало одне й те саме запитання:
— Чому такими швидкими темпами ведеться будівництво?
Георгій Кірпа відповідав просто і жорстко:
— Щоб не встигли розікрасти гроші, направлені на проект будівництва.
У цій короткій відповіді був увесь його характер: прямий, безкомпромісний, чесний та різкий.
Минуло лише шість місяців. Шість місяців безперервної, виснажливої праці. Шість місяців життя на межі можливостей. Але саме в такому ритмі й народжуються великі справи. Будівництво було завершено.
22 серпня 2001 року, напередодні Дня Незалежності України, відбулося урочисте відкриття Південного залізничного вокзалу. Це була більше, ніж просто подія — це була демонстрація сили держави і волі людей. На святі були присутні перші особи країни: Президент України Леонід Данилович Кучма, голова Адміністрації Президента Віктор Володимирович Медведчук, Голова Верховної Ради Володимир Михайлович Литвин, Прем’єр-міністр Анатолій Кирилович Кінах, члени Кабінету Міністрів. Дівчата в традиційних народних строях зустрічали гостей хлібом і сіллю — як символ поваги і вдячності. Лунала музика, грав оркестр, виступали творчі колективи. Але найголовнішим було інше — обличчя будівельників: втомлені, виснажені, але сяючі від радості. Вони знали: вони зробили важливу та велику справу.
Пам’ятаю, як Президент України підійшов до кас у фойє нового Південного вокзалу і символічно придбав квиток на потяг «Київ — Одеса».
Після урочистостей з нагоди відкриття Південного вокзалу перші особи держави вирушили до пристані, де на них чекав теплохід «Україна», і вирушили у напрямку Канева. Свято поступово стихало, але відчуття великої події залишалося. Так завершився день урочистого відкриття новозбудованого Південного вокзалу, так народилася нова сучасна окраса міста Києва.
Це було будівництво, аналогів якому, на той час, не було не лише в незалежній Україні, а й у багатьох країнах Європи. І сьогодні, згадуючи ті події, я знову бачу цей шалений ритм, обличчя людей, відчуваю цю напругу…а в центрі постать людини, яка створила, організувала і реалізувала цей великий проект - Георгія Миколайовича Кірпи. Людину, яка випереджала свій час. Людину, яка не визнавала меж — і тому зробила дуже багато для країни, результатом роботи якої Україна пишатиметься ще довгі роки.
