Не кожній людині дарує доля спілкування з генієм, з легендою , з героєм
нашого часу. Читаючи книги про надзвичайних людей дивувалася їм, не могла
собі уявити що були такі уми, Люди з великої літери. І ось життя розпорядилося
так, що я пліч-о-пліч з самого дитинства , однією стежиною топтала життєві дороги
з хлопцем, в якому були приховані надзвичайні здібності. Формуючись уже юнаком,
навчаючись в школі проявляв себе в усіх напрямках шкільного життя. Досягав
високих вершин в шкільних знаннях, брав активну участь в усіх гуртках які були на
той час в школі. Особливу увагу приділяв участі в драматичному, хоровому гуртках.
Надзвичайно відповідальні ролі завжди припадали для нього. Він гордився цим і
самостійно шиючи длясебе костюми героїв, які він відображав на сцені й отримував
неабияку насолоду від досягнутих успіхів. Будучи по-юнацькому закоханий в мою
сестру Жанну, і обравши ціль, знаходитися з нею в постійній присутності, вибрав для
себе надзвичайний спосіб спілкуватися з нею. Він за власно зароблені кошти придбав
собі фотоапарат, щоб відображати в своїх знімках кожен крок, кожну саму найдрібнішу
подію, яка відбувалася в їхньому спільному перебуванні. І гортаючи сторінки альбому,
вдивляючись в ці обличчя такої давності щемить серце, і відчуваєш гордість за нашого
Георгія, який ще з раннього дитинства був не такий як усі його ровесники. Закінчивши
школу він з тривогою розумів, про закінчення стосунків з моєю сестрою, таких
неповторних, сильних і чистих як джерельна вода. А тому вирішив однозначно ніколи
не розлучатися зі своєю юною обраницею і йти по життю тільки разом. Сестра відповіла
йому взаємністю. І коли вони стали студентами Харківського залізничного інституту
межам радості не було кінця. Знаходив час, щоб у вільну хвилину роздобути фінансову
підтримку для придбання квітів, ідучи на побачення зі своєю білявкою.
Неможливо зупинитися на єдиному епізоді його життя, адже він відображає своє
нічне небо, яке усіяне яскравими зорями і дивляться на нас радуючи своєю неповторною
красою. Скільки синівської уваги він проявляв до своїх батьків (матері і тітки – інвалідів).
Не залишав без уваги і нашу маму, яка любила його, як рідного сина. Так склалася моя
доля, що він безпосередньо займався і вихованням моїх двох синів: любив їх як своїх
дітей, але був до них вимогливий і справедливий. Працюючи уже начальником відділення
дороги в м.Рівне, знаходячись у відрядженні в м.Львові за будь-яких обставин своєї
зайнятості – Георгій зустрічався з моїм сином, який на той час навчався у Львівському
залізничному технікумі. І не просто зустрічався, а цікавився його навчанням та завжди
підтримував його фінансово та давав відповідні поради на майбутнє.
Життєва дорога складна та непередбачувана.
Пройшло немало часу, як Георгій залишив наші сім’ї , але це була б неправда.
Перемагаючи біль, сльози, цю несподівану втрату, згадуємо його з усмішкою і великою
людською гордістю, що Господь – Бог дарував нам змогу спілкуватись з такою
неординарною особистістю.
Остапчук Галина Ігорівна
с. Клубівка, Хмельницька обл.
