Тепер, уже на пенсійному відпочинку, нерідко беру до рук свої давні, пожовклі
від часу блокноти, гортаю різні записи, зроблені протягом майже дев'ятнадцяти
років на багатьох підприємствах, станціях, під час нарад на Львівській залізниці.
Згадувати про свою редакторську роботу в газеті «Львівський залізничник» і
приємно, і тужливо. Цікаво і приємно тому, що протягом тринадцяти років
довелось працювати під керівництвом талановитого, високопрофесійного
залізничника Георгія Кірпи, бувати з ним в багатьох трудових колективах,
готувати від нього чимало інтерв'ю.
А сумно тому, що вже ніколи не повторяться ці далекі роки і визначні події,
виробничі перетворення, які здійснювались з ініціативи і безпосередній
участі Георгія Миколайовича. Не зітреться в моїй пам'яті наша редакційна
робота, коли начальником Львівської залізниці був Г.М. Кірпа. При зустрічах
він не лише робив зауваження за невдалі виступи в газеті, але й підказував
теми для висвітлення. Цінував журналістів, із шаною і повагою ставився до
їхньої праці. Пригадую в лютому 2000 року «Львівський залізничник»
відзначав свій ювілей. Про підготовку до нього я проінформував Георгія
Миколайовича.
- Кого запросили на цю урочистість? - запитав він.
- Усіх колишніх працівників нашої газети, активних робітничих кореспондентів.
- Анатолія Генріховича Гороховського, який багато років був редактором
газети не забули запросити?
- Запросили, пообіцяв, що приїде.....
- Потрібно так підготуватись до редакційного ювілею, щоб він надовго
запам'ятався усім його учасникам,- наголосив Георгій Миколайович.
- Підготуйте список запрошених і передайте в службу кадрів.
Для чого потрібний цей список він не сказав. Але ця «таємниця» стала
для всіх приємного несподіванкою. Під час урочистості Георгій Миколайович
вручив усім учасникам іменні годинники від начальника залізниці.
До речі, Анатолій Тороховський иа відзначення ювілею газети прилетів
з Чикаго (США), куди переїхав із сім'єю у свій час на постійне проживання.
Зрозуміло, що на цей приїзд витратив певні кошти. Він звернувся до мене,
аби я попросив начальника залізниці, щоб їх компенсувати. Про це я
поінформував Георгія Миколайовича.
- Нехай підготує звіт, долучить авіаквитки і ми все оплатимо....
За багаторічну журналістську працю переконався, що залізничну стежину
в житті люди обирають за покликом душі. Бо лише любов до обраної
професії викликає в людини відповідальність, світлі думки, поклик до
пошуків. Вважаю, що Георгію Кірпі були притаманні ці риси. Він був не
лише видатним залізничником, господарником, але й талановитим
будівельником. Це ж за його ініціативи оновлено, приведено до
європейського вигляду багато станцій, вокзалів, спорудженонові об'єкти.
Про будівництво приміського вокзалу у Львові велись розмови на різних
рівнях ще в 70-80-х роках минулого століття, навіть було виготовлено
проектно-кошторисну документацію. Але спорудження його постійно
переносили. Тільки з ініціативи Георгія Кірпи у червні 1996 року заклали
перший камінь під цей вокзал. Тоді перед будівельками начальник
залізниці поставив завдання: за півроку здати в експлуатацію його першу
чергу і відкрити рух електричок у західному напрямку.
Підійшовши до керівників-будівельників, я поцікавився: чи можливо за
такий короткий термін виконати такий великий обсяг будівельних робіт?
- Це нереально, - відповіли вони. – Потрібно прокласти нові колії, звести
приміщення для обслуговування пасажирів, заасфальтувати прилеглу
територію, провести благоустрій. На нашу думку на такий обсяг робіт
потрібно не менше двох років.
За нагоди думками будівельників поділився з Георгієм Миколайовичем.
- Вони звикли працювати по-старому, - наголосив він. - Ми ж організовували
роботу в три зміни, визначили позмінний обсяг робіт. Таким чином перекриваємо
і можливість для розбазарювання будматеріалів. Словом, 27 грудня запрошуйте
журналістів газет, радіо, телебачення на відкриття приміського вокзалу.
Так і сталося: 27 грудня 1996 року, через півроку, в урочистій обстановці було
здано в експлуатацію першу чергу приміського вокзалу і почали курсувати
електрички в західному напрямку.
Користуючись зручностями приміського залізничного сполучення, навіть
тепер від пасажирів можна почути:
- Це Кірпа побудував цей вокзал. Дай йому Боже царство небесне....
Ринкові відносини вимагають на відповідальні керівні посади молодих, здібних,
мислячих спеціалістів. Георгій Миколайович усвідомлював це й дотримувався
цього принципу. Пригадую, коли в 1994 році призначали начальником
пасажирського вагонного депо Львів 33-річного Бориса Остап'юка, в деяких
керівників управління залізниці закрались сумніви, чи вистачить досвіду,
організаторських здібностей у цього молодого інженера, щоб 4-тисячний
колектив мобілізувати на виконання завдань, до того ж у такий складний
економічний період.
- Борис Остап'юк – вихованець колективу депо, - наголосив під час його
призначення Георгій Миколайович.
- Після інституту пройшов на цьому підприємстві шлях від бригадира до
головного інженера. Проявив себе як здібний спеціаліст, добрий організатор,
і головне – вміє знаходити стежину до людських сердець. Ринкові умови
потребують таких молодих професіоналів. Тож вважаю, що варто виявити
йому таку довіру.
І Георгій Миколайович не помилився. За короткий час Борис Остап'юк
не лише добре організував роботу в цехах, підвищив дисципліну праці,
але й започаткував відновлюваний ремонт пасажирських вагонів в обсязі
заводського. А коли в 2000 році Георгія Кірпу призначили Генеральним
директором Укрзалізниці, Борис Остап'юк теж переїхав в Київ, працював
на відповідальних посадах у цьому ж галузевому відомстві.
Приємно мені було бувати на нарадах, які проводив Георгій Миколайович.
Він проводив їх без підвищення голосу, виважено, культурно, з глибоким
аналізом справ на підприємствах залізниці. До керівника, який допустив
недоліки в роботі, в чомусь провинився, він у ввічливій формі наголошував
на причину цього, а наприкінці міг сказати: «Робіть висновки, підвищуйте
відповідальність... Як кажуть у народі: керувати не ціпом махати...»
Оцінюючи талановиту керівну діяльність Георгія Миколайовича і як міністра
транспорту і зв'язку України, мені доводилось чути не лише від залізничників,
але й від людей різних професій такі думки:
- Якби в уряді міністри були такого рівня, як Кірпа, то Україна процвітала б,
а люди жили б заможно....
Так, роки талановитої керівної діяльності Георгія Миколайовича вже далекі,
але водночас такі близькі, сповнені приємними спогадами про те, що йому
вдалось вписати славні сторінки в літопис транспортної артерії незалежної
України.
Григорій Шрамко,
колишній редактор«Львівського залізничника», почесний залізничник.
